Стали відомі подробиці трагедії, де чоловік убив дружину та півторарічну доньку (фото)

Стали відомі подробиці трагедії на Буковині, де чоловік убив дружину та півторарічну доньку.

Про це повідомляє Буковинська правда з посиланням на molbuk.ua.

Два роки тому в селі Заволока на Буковині сталася страшна трагедія – чоловік убив дружину та півторарічну доньку. Днями Касаційний суд підтвердив йому остаточний вирок – довічне ув’язнення.



Мешканка села Заволока Анна Гончарюк працювала вчителькою молодших класів у Михальчанській школі. Учні вчительку любили, батьки та колеги поважали. Жінка була доброю, привітною, вродливою. Мешкала в старій хаті, яка дісталася від прадідуся. Від першого шлюбу Анна мала двох дівчаток. Діанці було 10, а Софійці 9 років, коли жінка зустріла майбутнього другого чоловіка – Петра Пасюка. Вони були знайомі з дитинства, адже навчалися в одній школі, лише Петро на два роки старший. Він мешкав у селі Дубове, що за 10 кілометрів від Заволоки. Працював у магазині вживаного одягу охоронцем. Одруженим не був. Петро та Анна почали зустрічатися, і через деякий час чоловік перебрався до коханої.

Дівчатка прийняли його і вже невдовзі почали називати татом. Через кілька років у подружжя народилася спільна дитина – Марійка. На жаль, унаслідок хвороби вона втратила слух (діагноз – двостороння сенсорна глухота). У столиці лікарі дали надію: якщо прооперувати та встановити сучасний апарат, дитина знову почує тата й маму. Батькам із допомогою журналістів та небайдужих вдалося зібрати необхідну суму для операції – 800 тисяч гривень. Утім, гроші все одно постійно були потрібні: лише на обслуговування слухового апарата Марійки щотижня йшло по 800 гривень.

Тут ще й з’ясувалося, що Анна знову вагітна. Жінка не хотіла кидати роботу в школі, яку любила і де отримувала нехай і скромну, проте стабільну зарплатню. Чоловік запропонував, що оформить декретну відпустку на себе, а дружина нехай продовжує працювати. Наприкінці серпня Анна народила четверту доньку Антоніну, а через кілька днів уже вийшла на роботу. Тим часом Петро залишився глядіти немовля. Годував дитину сумішами, міняв пелюшки.

Коли Тонечці виповнився рік, Петро найнявся на роботу у фірму “Альтфатер” у Чернівцях. Вранці повертався з нічної зміни і залишався вдома з дітьми, а дружина бігла в школу.

Односельчанам родина видавалася цілком благополучною. Криків у хаті не було чутно, з алкоголем не товаришували, діти доглянуті.

Та, як з’ясувалося, так було тільки про людське око. Уже пізніше люди в селі дізналися, що Петро пристрастився до азартних ігор по телефону. Через це заліз у великі борги. Дружина, хоч і лаялася, проте допомагала йому їх віддавати і навіть ходила по сусідах зичити грошей. Та про це практично ніхто не знав. Тому, коли рознеслася страшна звістка, що Петро вбив дружину і доньку, для всіх вона пролунала як грім з ясного неба.

Ввечері перед вбивством, яке сталося вранці 12 березня 2020 року, чоловік із дружиною знову посварилися через гроші. Ще й кредитори насідали. І Петро вирішив: уб’є себе та дружину – і все закінчиться. Приготував сокиру. Щоби діти не завадили, переніс Марійку вночі до старших дівчат, які спали в іншій кімнаті. Підсунув під двері шафу, щоби не змогли вийти. Найменша, півторарічна Тоня, залишилася спати біля батьків. Це й визначило її страшну долю. Вночі Петро вдарив сплячу Анну сокирою по голові. Потім ще раз. Прокинулася Тоня і почала плакати. Щоби вона плачем не побудила старших сестер, Петро почав душити доньку подушкою. Дитина затихла, проте потім знову заплакала. Він повернувся і довершив справу мотузкою. Тоді пішов вішатися сам. Обрав для цього тонку галузку, яка під його великою вагою зламалася. Тоді Петро зателефонував до поліції…

У квітні 2021 року Сторожинецький районний суд засудив 39-річного Петра Пасюка до 15 років позбавлення волі. Прокурорка відділу захисту інтересів дітей і протидії насильству Чернівецької прокуратури Тетяна Король подала апеляційну скаргу на вирок. Вона просила Чернівецький апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та замість 15 років позбавлення волі засудити Пасюка до довічного ув’язнення. Суд погодився.

Проте Петро з таким рішенням не погодився і звернувся до Касаційного суду в складі Верховного Суду. Та 15 грудня стало відомо, що суд вищої інстанції підтвердив останній вирок. Тепер чоловік усе життя проведе у в’язниці.



Від тих моторошних подій минуло майже два роки… Вулиця, на якій мешкали Анна і Петро з дітьми, має гарну назву – Миру. Хата зараз стоїть порожня. Вхідна брама зачинена, але огорожа збоку зламана.

Крізь прочинені до стодоли двері видніються притрушені пилюкою дитячі іграшки, візочок, велосипед. Хата і господарські прибудови старі, пошарпані. Всюди царюють занепад і пустка. Лише одна жовта троянда квітне під вікном.

Пенсіонерка Антоніна Павлінська мешкає по сусідству. Її син – хрещений батько Анни, тож вони всі були як родина. Анна часто забігала до “матки” у якійсь побутовій справі чи просто поговорити. Пані Антоніна була для Анни другою мамою і, здавалося би, знала про її життя все. Проте навіть із нею жінка не ділилася тим, що відбувається вдома.

“Звичайно, я дуже добре знала Аню! – розповідає жінка. – Ми з нею спілкувалися, як із дочкою. Та й Петра знала… Не знаю, що то йому си зробило. Він, коли працював у Чернівцях, якось впав зі сміттєвоза і вдарився головою, в лікарні лежав. Може, це теж якось вплинуло. Він не пив, що можна було би подумати, що п’яний! Ніколи не бив її. Дівчат не ображав. Ми були добрі з ними. Вони помагали мені, я – їм. У мене була корова, я їм молоко завжди давала. Пригадую, коли Аня ще розійшлася з першим чоловіком, якось каже мені: “Матко, до мене приходить хлопець”. Це про Петра. Врешті дивлюся: вона лущить кукурудзу, і він прийшов їй допомагати. Потім бачу – він уже тут. Питаю: “Аню, що, Петя вже у тебе?” Вона каже: “Так”. Він ніби розумний був. Дівчат так він любив цих двох старших. Вони казали йому “тато”. Потім він взяв декретну відпустку. Так сидів з тою дитиною, так любив її. Не знаю, як йому руки піднялися! Він же її з пелюшок вибавив. Якось Аня позичила у мене грошей. Казала, що на дівчат. Я дала. Потім мені почалися дзвінки від колекторів. Вони почали давити на мене, щоб я переказала Ані, щоби та віддала борг. Виявляється, вона десь ще в банку брала. А номер телефону чомусь мій у них записаний. Петро програвав в азартні ігри, а вона за нього віддавала. Він нічого не робив, тільки сидів із дитиною і грав у ті ігри. То кажуть, що він заборгував 500 тисяч гривень, а вона – 150 тисяч. До мене ті колектори дзвонили, не давали віддиху, я аж в лікарню потрапила. Коли змінила номер телефону, стало тихо”.

Того ранку, коли трапилася трагедія, пенсіонерка вийшла з хати і раптом побачила на сусідському обійсті багато поліцейських.

“Дивлюся, обгороджують подвір’я стрічкою, – пригадує Антоніна Василівна. – Боже, думаю, що таке? Йду до хвіртки, а там дільничний сидить на дорозі. Питаю: “Що тут сталося?” Він відповідає: “Дуже тяжке чорне вбивство”. Я спочатку вирішила, що це хтось їх пограбував. Хоча що там у них брати, вони не були багачі. Нарешті бачу, приїжджає “швидка”. Йдуть на подвір’я і виводять заплаканих дівчат. Питаю старшу: “Діанко, що сталося?” Вона: “Матко, я не знаю!” Потім Петро уже поліції розказував, як то зробив. Я стояла біля хвіртки і чула. Слідчий ще питав Петра, чого він, як так хотів повіситися, обрав для цього найтоншу гілку, якщо в саду були набагато грубші. Слідчий його також питав, чого він це зробив. Петро відповів, що через гроші”.

Пенсіонерка зауважує, що тепер уже 8-річна Марійка часом заходить до неї в гості. “Вона каже, що мама і Тонечка – у Боженьки на небі”, – плаче жінка.


Зараз ті три дівчинки мешкають із бабусею та родиною дядька – маминого брата – у хаті неподалік. Брат Олександр із дружиною Оленою оформили над Марійкою опікунство. Над старшими дівчатками опікунство не потрібне, вони мають батька – чоловіка Анни від першого шлюбу.

Хата, в якій мешкає тепер уся родина, – з ремонтами. Хоча, каже Олена, дружина Олександра, тут ще багато роботи. Дівчаток вона прийняла як рідних, Марійка вже давно почала її називати мамою. Усі ще досі не можуть відійти від трагедії, а особливо – мама Анни Олена Іліка.

“Дивуюся, як я з глузду не з’їхала, – зізнається Олена Михайлівна. – Бо це все було в таємниці, ми нічого не знали. В Ані велика родина, було з ким поділитися, але вони нічого нікому не розказували. Усі були шоковані, бо він поводився дуже тихо на людях. Щоби хтось сварився, кричав, такого ніхто не чув. Навіть діти ніколи не чули, щоби вони сварилися. Бо ж якщо скандал, то пів села знає. А це тихо все… Хоча сказати вам, що я Петра так дуже сприймала з захватом, то ні.

Він нічого не зробив для дітей, абсолютно нічого. Ні для своїх, ні для Анниних. Кажуть, грав в азартні ігри і мав там ім’я у тих іграх “Перевертень”. Таким він і виявився. Перевертень…” “Він не до роботи був. По ньому видно було, що він не господар, – зауважує дружина брата Олена. – Діана вже потім розповідала, що вони поприбирають в хаті, а він прийде з роботи і порозкидає свої речі всюди. А на зауваження дівчаток, що вони ж щойно поприбирали, відповідав, що нічого, ще раз приберуть. У мого чоловіка у стодолі все викладено, цвяхи окремо, гайки окремо. А в нього навіть двері не закривалися до стодоли. Так у нього і в житті. Саша колись йому зробив зауваження, щоби сад почистив. А він відповів, щоби брат не пхався їм у сім’ю. Тож ми більше нічого й не говорили”.

“Коли ще Петро сидів у СІЗО, Саша ходив до нього поговорити. Питав, чому він це зробив. А він усе спирав на Аню. Мовляв, вона у всьому винна. Звісно, покійну найлегше звинувачувати, її ж уже не спитаєш. А чому вбив дитину, він взагалі не міг пояснити”, – додає Олена. Марійці про те, що трапилося, розповіли лише через тиждень.

“Вона все запитувала, де мама, – провадить Олена. – Врешті Діана їй сказала: “Машо, ти знаєш, коли люди помирають, вони йдуть на небо”. І почала їй потихеньку пояснювати, що мама померла. Дитина довго не могла повірити: “Ні, Діано, неправда! Мама не померла!” У неї була істерика. Вона знає правду, що тато вбив маму. Каже на нього не “тато”, а “Пєтя”. Часто запитує: “Чому він це зробив? Він поганий!” Найбільше ж плаче за сестричкою, дуже її любила…”

Від Петра відмовилася вся родина, у тому числі й батько. Він настільки згризся трагедією, що невдовзі зліг і помер.

“Тато в нього був дуже хороший, – каже Олена. – Він із Дубового приходив сюди пішки через поле посидіти з онучкою. Після того, що сталося, прийшов до нас зо два рази і сказав, що вже не має сил. Переписав свою хату на Марійку, а після того зліг. Від Петра він відмовився. Сказав, що той більше не син йому, то передач носити не буде. Петро просив присудити йому 15 років, щоби потім вийти і за Марійкою дивитися. Аякже, хто би йому після такого дитину довірив. Він жінку і рідну дитину не пошкодував, а лишень себе”.

“Коли Аня з Тонечкою лежали в хаті, заходили мужики, ревіли, як малі діти, і втікали звідси. Вони не могли це витримати, – каже жінка. – Діана розповідала, що мама чомусь завжди боялася ночі. Вона міцно зачиняла двері і гучніше вмикала телевізор, бо їй все здавалося, що хтось може залізти. А то не чужого треба було боятися, а свого. Ворог був не зовні, а всередині…”

Стали відомі подробиці трагедії на Буковині, де чоловік убив дружину та півторарічну доньку. Про це повідомляє Буковинська правда з посиланням на molbuk.ua. Два роки тому в селі Заволока на Буковині сталася страшна трагедія – чоловік убив дружину та півторарічну доньку. Днями Касаційний суд підтвердив йому остаточний вирок – довічне ув’язнення. Мешканка села Заволока Анна Гончарюк працювала вчителькою молодших класів у Михальчанській школі. Учні вчительку любили, батьки та колеги поважали. Жінка була доброю, привітною, вродливою. Мешкала в старій хаті, яка дісталася від прадідуся. Від першого шлюбу Анна мала двох дівчаток. Діанці було 10, а Софійці 9 років, коли жінка зустріла майбутнього другого чоловіка – Петра Пасюка. Вони були знайомі з дитинства, адже навчалися в одній школі, лише Петро на два роки