Коли терпіти вже несила: історії з кризової кімнати в Івано-Франківську

Крики, образи, побої… Куди піти жінці, коли фізичне та психологічне насильство уже не в силах терпіти? А якщо ще й діти є? Куди податися з ними, коли немає ні рідних, ні друзів? У Франківську проблеми таких жінок намагаються вирішити за допомогою кризової кімнати.

Про те, як нелегко вирватися із “тенет” наруги WestNews поспілкувався із директоркою кризового центру Наталією Вишневецькою.

Насильство – це не тільки, коли є синці

“Іноді наслідки насильства непомітні. Людина відчуває постійний тиск, нерозуміння, якісь контролі. Це може бути приниження: “подивися на себе, ти страшна”, “та що ти можеш”, “ти без мене ніхто”. Це може бути обмеження пересування: “ти туди не поїдеш, бо я так сказав”. Контроль репродуктивних функцій: “ти не будеш народжувати дітей – аборт” або навпаки – “ніякої контрацепції”. Є економічне насильство: коли гроші забираються, або даються дозовано. Є насильство групове, коли у родині є одна людина, на яку постійно давлять. Зазвичай, це невістка, котра живе у батьків свого чоловіка: “ти погана мати”, “ти моєму сину життя зіпсувала”. На жаль, дуже рідко це виноситься на увагу, але така жінка з часом починає сама себе звинувачувати.”

Наталія Вишневецька каже, що практично немає людей, які б не стикалися із домашнім насильством. Всі люди коли-небудь бувають або кривдниками, або жертвами, або ж свідками насильства. Просто часто ми самі відмовляємося це визнавати.

Все почалося з поліції

У 2018 році ГО “Д.О.М.48.24” почала співпрацювати із поліцією. Разом вони організували документальний театр, який стосувався домашнього насильства. Пані Наталія розповідає, що коли почали працювати над історіями людей, то зрозуміли наскільки ця тема багатогранна та болюча:

“Ми створили виставу, у якій підняли тему різних видів домашнього насильства і вона мала дуже сильний терапевтичний вплив на тих людей, які взяли в ній участь. Після того ми стали уважніші до таких досвідів. Показавши виставу сім разів, ми зробили підсумковий захід, на який запросили представників соціальних служб та поліцію. Правоохоронні органи сказали, що дуже потрібна кризова кімната. Позаяк коли виїжають на виклики щодо домашнього насильства, часто у них зв’язані руки. Якщо жінка не пише заяву на свого чоловіка, то поліція, крім бесіди, нічого більше не може зробити. Тож потрібна кімната, куди б можна було ізолювати жінку від кривдника.”

Було дуже багато аргументів проти, але…

Однак, тоді розійшлися на тому, що є Верховинський кризовий центр, тож ця ідея “зависла” на два роки.

“Ми не знали статистики, щоб підтвердити, що це дійсно потрібно. А коли розпочалася пандемія, у поліції нам сказали, що є можливість підтримати цей проект, оскільки за час карантину кількість викликів значно зросла. І ми взялися за реалізацію”, – каже директорка кризової кімнати.

Що таке кризова кімната?

Кризова кімната – це безкоштовний прихисток для людей, які опинилися у кризові ситуації. Кімнат є дві. Там – всі зручності: ліжко, ванна, кухня, їжа на перший час. Передбачено, що людина може пробути у кризовій кімнаті 3-5 днів, на період вирішення своєї ситуації. Але за словами Наталі Вишневецької, були випадки, коли жінки залишалися і до місяця.

“Найчастіше жінка повертається до свого кривдника. Але, щоб ви розуміли, це абсолютно нормальна історія. Тому що далеко не кожна готова розірвати стосунки навіть після не перших побоїв. І це не тому, що так людині подобається. Це тому, що вихід із насильницьких стосунків дуже складний і довгий”, – пояснює пані Наталія.

У цій кімнаті жінка може просто відпочити. Була жінка, яка сказала: “Нарешті я виспалася”.

Бувають ситуації, за яких жінок перенаправляють у кризовий центр у Верховині. Там вони уже можуть перебувати місяць-три. Після того вони або повертаются знову ж таки додому, або ж збираються із силами та орендують житло.

Жінок до кризової кімнати переважно привозить поліція. Це жінки різного віку: від 21 року до 70-ти. Але в основному, це жінки старшого віку та з дітьми.

Донори кризової кімнати

Кімнату підтримують два закордонних проекти. Це проект з розвитку поліції за підтримки уряду Канади, другий – це USAID – Агенство з міжнародного розвитку США. В рамках першого проекту кризова кімната отримала 300 тис грн, другий дав фінансування у розмірі 700 тис грн.

Також для підтримки людей, які потерпають від насильства, у Франківську запустили чат-бот у Вайбері, де можна перевірити, що є насильством. Його назва – “Стоп насильству”.

Історія ромки

“Вона була однією з наших перших відвідувачок. Жінка не жила ніколи у таборі, не вміла ні читати, ні писати, але дуже хотіла нормального життя для себе та своїх дітей. Її чоловік переслідував та нападав на неї. Тож вона зі свого міста поїхала, але він її кілька разів знаходив. Коли вона потрапила до нас, у неї не було документів, пів року не було грошей. Однак ця ромка готова була працювати, але суспільство не приймало жінку-ромку. Це дуже сумно і важко, бо така людина просить про захист від насилля, а всі вважають, що для них (ромів – ред.) – це нормальні речі – насильство і т. д. Дівчина дуже важко відновлювала документи. Ми помагали їй шукати роботу. По телефону говорили “так, нам потрібен працівник”, а коли вона приходила її відправляли. Через національну відмінність з нею так поводилися”, – розповідає Наталія Вишневецька.

Плани

Зараз в рамках проекту планують відкрити соціальну пральню. Директорка кризової кімнати каже, що на це надихнула їх саме ця ромка. Таким чином жінкам зможуть надавати тимчасову роботу та рекомендації для пошуку постійної.

“У нас буде новий етап. Є Фонд ООН галузі природонаселення. Вони власне займаються притулками та відкриттями кризових кімнат. Зараз у них є проект на 5 міст України, серед них є Івано-Франківськ. Є можливості відкриття постійної кризової кімнати зі штабом працівників”, – додає пані Наталія.

До слова, беручи приклад з Франківська, у Калуші теж планують відкрити кризову кімнату. Оскільки за пів року функціонування у франківській кризовій кімнаті знайшли прихисток 17 родин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:11 лютого: Міжнародний день жінок і дівчаток в науці

Публікація Коли терпіти вже несила: історії з кризової кімнати в Івано-Франківську запозичена із ресурсу WestNews.

Крики, образи, побої… Куди піти жінці, коли фізичне та психологічне насильство уже не в силах терпіти? А якщо ще й діти є? Куди податися з ними, коли немає ні рідних, ні друзів? У Франківську проблеми таких жінок намагаються вирішити за допомогою кризової кімнати. Про те, як нелегко вирватися із “тенет” наруги WestNews поспілкувався із директоркою кризового центру Наталією Вишневецькою. Насильство – це не тільки, коли є синці “Іноді наслідки насильства непомітні. Людина відчуває постійний тиск, нерозуміння, якісь контролі. Це може бути приниження: “подивися на себе, ти страшна”, “та що ти можеш”, “ти без мене ніхто”. Це може бути обмеження пересування: “ти туди не поїдеш, бо я так сказав”. Контроль репродуктивних функцій: “ти не будеш народжувати дітей – аборт” або навпаки – “ніякої […]

Публікація Коли терпіти вже несила: історії з кризової кімнати в Івано-Франківську запозичена із ресурсу WestNews.