“Я так змерз, як оселедець в холодильнику”: курйози з іноземними студентами від франківських викладачів

Приїжджаючи вчитися в інші країни, природною реакцією іноземця є прагнення вивчити її мову. На допомогу закордонним студентам приходять підготовчі курси.

Навчити іноземців української мови завдання не з простих. І на цьому шляху трапляється чимало курйозних випадків.

Про смішні ситуації у роботі з іноземними студентами журналістці WestNews розповіли франківські викладачки. Обережно, спойлер – буде смішно!

Ірина Литвин

Викладачка Ірина Литвин вчить іноземців української мови з 2011 року. Географія студентів дуже широка – це Ангола, Нігерія, Судан, Ірак, Еквадор.

Найчастіше кумедні та курйозні випадки трапляються під час адаптивного періоду. Коли тільки студенти приїхали на навчання в Україну.

“Вони тоді ще не призвичаїлися до нашої мови, наших традицій. Під час самого навчання буває також багато веселих моментів.”

Одного разу, розповідає пані Ірина, студент з Анголи вперше побачив сніг. То була холодна зима. Він зайшов до кабінету і каже: “Я так замерз, як оселедець в холодильнику.”

“В цій самій групі була також дівчина з Анголи. Вона побачила сніг і одягнулася дуже тепло. Я веду пару, а студентка переді мною починає знімати чоботи. Я розгублено запитала, що ж сталося. А вона відповідає: “Пані, я маю чотири колгота і чотири шкарпетка. Чоботи тиснути.”

Пригадує, пані Ірина, історію пов’язану зі студентом з Китаю. Він закінчував навчання, їхня група захотіла пам’ятні значки від університету. Значок коштував десять гривень. До викладачки прийшов студент і каже: “Пані, я вам даю десять гривень, це вам на пам’ятник”.

Ще один курйоз пов’язаний також із групою студентів з Китаю. Всі вони дуже погано розмовляли українською і зовсім не знали англійської.

“Було практично не можливо знайти мову-посередника. Ми подумали, що, напевно, їх зрозуміють в’єтнамці. Ми запросили студента-в’єтнамця, який вчився у нашому університеті. Пояснили йому, які дії китайці маю зробити. В’єтнамець повертається до китайця і гарною українською мовою каже: “Декан, каже, що вам треба…”. Ми йому кажемо: “Та ні, треба їм пояснити китайською тому, що студенти не розуміють української мови”. На це в’єтнамець дуже здивовано відповів: “Ви знаєте, що китайці і в’єтнамці розмовляють різними мовами?”

Під час навчання, розповідає пані Ірина, іноземців вчать синонімів та антонімів. Це допомагає їм вивчити та запам’ятовувати більше слів.

“Якось ми вивчали тему “Будова тіла людини”. Студент підіймає руку і каже: “А скажіть, будь ласка, “груди” і “вим’я” – це також будуть синоніми?”

Викладачка Олена Заславська з іноземними студентами працює з 2007 року. Навчання починають з алфавіту, а завершують знаннями, які потрібні для пар в університеті. Географія студентів – від Марокко до В’єтнаму.

“Оскільки, я працюю з іноземцями на етапі їхнього знайомства з новим середовищем, то часто отримую гарні питання на кшталт «А чого у вас такі бабусі маленькі?», «Чому хліб не солодкий?»

Пані Олена каже, що слова у вустах іноземців в процесі адаптації набувають нових форм. Іноді від початкового варіанту залишається лише натяк.

“Якось я двічі за день допомогла колезі розшифрувати повідомлення: «Пані, мій брат має велику ферму» (йшлося про фірму, але ж ми пишемо так, як диктує нам внутрішній голос); «Пані, якщо треба допомога, пишіть мені, я у групі старий» (мався на увазі староста).”

Викладачка додає, якщо в усній формі звертання «пані» від студентів не викликало нарікань, то у письмовій воно, з огляду на специфіку вимови іноземців, трансформувалося у «поні».

Я відзиваюся на «пані», «поні», «пенні», «панні» і «пане», а звуть мене то Олена, то Олела, то Оліна – залежно від умінь мовця. Спершу мені було дуже смішно, але тепер я спокійно відзиваюся на «поні Олена», не іржу і зауважень не роблю). “

Також пані Олена може визначити, що у студента з’явилася українська дівчина і приблизно з котрого географічного напрямку, з того, як він вимовляє слово «м‘ясо», «мнясо», «мнєсо», «мясИво».

Траплявся випадок, коли кілька студентів водночас поцікавилися, чому українці мають схильність повторювати все по три рази. «Ні-ні-ні, нічого подібного», – заперечила викладачка, а тоді задумалася))

На навчанні у пані Олени був дуже милий хлопчик з Малайзії, він з ентузіазмом вивчав українську, але через дуже творчий підхід.

“Одного разу він хотів відпроситися у банк, щоб відправити кошти. Викладач дозволила за умови, що він скаже це по українському – от він і сказав як зміг. «Мені треба сендувати гроші» (від англійського to send – надсилати, і українського суфікса -ува-).”

Додає викладачка, що студентам важко дається розрізнення слів “два” (вимовляють як “де-ва”) , “дев’ять”, “дванадцять”, “двадцять”.

“Вони самі сміються коли ми вчимося говорити про вік і виходить що як не їм, то їхнім батькам то два роки, то дев’ять.”

Смішну фразу, розповідає пані Олена, придумала ще одна студентка. «Я тебе запАхала» – розшифровується, як я впізнала тебе за ароматом парфумів, занюхала.

“Цікаво вивчати як вони освоюють кухню: якось я спостерігала, як дівчинка вмочала деруни у борщ в горнятку, а потім ним же ці деруни запивала – і я не мала що заперечити, дитині було смачно.”

Олександра Федорова

Викладачка Олександра Федорова іноземцями працює з 2004 року. Спочатку навчала здебільшого студентів арабських країн – Йорданія, Сирія, Ірак. Потім додалась Африка – Нігерія, Намібія, Єгипет, Марокко. Також були студенти з Польщі та Болгарії. Зараз переважно працює з індійцями.

“Ми вивчали фрази, щоб викликати таксі. Але їм було дуже важко запам’ятати цей діалог. В мене був такий студент, який телефонував у службу таксі й казав: “Тут Тролейбусна, там Галицька.” Я йому кажу: “Ви геній, так скоротили цей діалог.” Але таксі все ж приїжджало.”

Пані Олександра розповідає про цікаві особливості іноземців. До прикладу, в арабів чудове наслідування. Вони можуть не розуміти про, що говорять, але відтворити це.

“Вони ще також дуже швидко вловлюють слова-зв’язки, наприклад, “коротше”. Вони можуть щось розказувати і безліч разів вставити оце “коротше”. Складається ілюзія, що він тебе розуміє і дуже гарно говорить. Африканці – дуже акуратні, вони гарно пишують акуратним почерком. Щодо спілкування, то їм важко. Але вони вивчають все дуже глибоко та грунтовно. Араби знаючи два слова вже “йдуть в люди”, то африканці починають спілкуватися після гарного вивчення.”

Викладачка додає, що серед індійців поширена практика, коли вони беруть україномовного земляка і скупчуються навколо нього.

“В них є один студент, який володіє українською мовою і вони його відправляють спілкуватися з таксистами, касирами, продавцями. Потім він повертається до них, вони це обговорюють і він знову йде вирішувати ситуацію.”

Курйози також трапляють, коли українські слова для іноземців звучать, як нецензурна лексика їхньою мовою.

“Наприклад, найпопулярніше з арабської: українське слово “зуб” означає чоловічий статевий орган, “кус” – статевий акт. “Укус”, “кусати” для них звучить як позначення статевого акту. Якось ми вчили про чоловіка, який народився на острові Косс. І вони мені кажуть: “Викладач, не кажіть так, так не можна говорити.”

Індусів смішить, каже пані Олександра, звертання “пані”. Вони звикли говорити “мем”. Але самій викладачці воно звучить, як “мам” і часто здається наче її кличе син. Тому і перевчає іноземців на українське звертання “пані”.

На хінді “пані” означає “вода”. Вони такі щасливі показують мені пляшку з водою “пані-пані”.”

Викладачка додає, що інколи їй прикро за місцеве населення. Іноземці стикаються з нерозумінням і насмішками.

“Переважно, коли ти кажеш, що не розумієш, наша людина починає говорити те саме тільки у два рази голосніше. Одного разу мій студент пішов у магазин. Він тільки починав вивчати українську. Стояв на касі. Побачив, що на іншій касі нема черги, а касирка каже: “Готівка, готівка”. Він не вловив це слово, а натомість знав слово “готовий”. Він подумав, що вона каже, наче вона готова і можна до неї підходити. Студент підійшов, касирка пробила його банани і йогурт. Він їй каже: “PayPass”, а вона як закричить: “Готівка!” Студент кинув той банан і втік з магазину. Казав, що більше в той магазин не піде.”

Пригадує пані Олександра історію пов’язану зі студентами-йорданцями. Вони, каже, одного разу купляли квитки на вокзалі.

“Вони знали слово “останній”, а слово “крайній” не знали. Стали в чергу і до них підійшов чоловік. Він каже: “Хто крайній?” Арабською “український” означає “україні”. Йорданець подумав, що чоловік його питає чи він українець. Студент на нього подивився і каже: “Ні, я араб!” Вийшла ситуація: “Ти крайній?”, “Ні, я араб”.”

Процес вивчення української мови й справді не легкий. На цьому шляху трапляється чимало смішних та курйозних ситуацій. Проте, бажання знати мову країни, у якій живеш, спонукає до глибшого вивчення. Це дозволяє студентам вільно комунікувати з місцевим населенням: вони зав’язують дружбу, відвідують держустанови та задовільняють власні потреби.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Подобається чи відлякує: що думають іноземні студенти про Івано-Франківськ

Публікація “Я так змерз, як оселедець в холодильнику”: курйози з іноземними студентами від франківських викладачів запозичена із ресурсу WestNews.

Приїжджаючи вчитися в інші країни, природною реакцією іноземця є прагнення вивчити її мову. На допомогу закордонним студентам приходять підготовчі курси. Навчити іноземців української мови завдання не з простих. І на цьому шляху трапляється чимало курйозних випадків. Про смішні ситуації у роботі з іноземними студентами журналістці WestNews розповіли франківські викладачки. Обережно, спойлер – буде смішно! Викладачка Ірина Литвин вчить іноземців української мови з 2011 року. Географія студентів дуже широка – це Ангола, Нігерія, Судан, Ірак, Еквадор. Найчастіше кумедні та курйозні випадки трапляються під час адаптивного періоду. Коли тільки студенти приїхали на навчання в Україну. “Вони тоді ще не призвичаїлися до нашої мови, наших традицій. Під час самого навчання буває також багато веселих моментів.” Одного разу, розповідає пані Ірина, студент з Анголи […]

Публікація “Я так змерз, як оселедець в холодильнику”: курйози з іноземними студентами від франківських викладачів запозичена із ресурсу WestNews.