“Вічне кохання”: історія подружжя з Франківська, яке прожило разом 70 років. ФОТО

Як довго може жити кохання? Чи кажете Ви щодня своїм “половинкам”, що любите їх або ж згадуєте ці слова лише у День Валентина? Подружжя, про яке йтиме мова, за 70 років шлюбу досі дивляться одне на одного закохано. Тільки тепер їх любов переросла у взаємну повагу та вдячність. Спеціально напередодні Дня Закоханих WestNews розповідає зворушливу історію 94-річного Олександра та 88-річної Асі Мельників.

Він – з Хмельниччини. Вона – з Житомирщини. Долею обставин останні 20 років вони проживають в Івано-Франківську. Але про все по порядку.

Майбутні чоловік та дружина познайомилися у далекому 1950-му на танцях в офіцерському домі. 23-річний Олександр одразу сподобав собі юну Асю. Того вечора з першого погляду хлопець зрозумів, що уже не відпустить цю дівчину.

“Я прийшов на танці, дивлюся якась нова дівчина стоїть. Що ж це за дівчина? Я запросив її потанцювати. Один танець, другий…відчуваю, вона в моє нутро “залазить”, що я від неї відв’язатися не можу. З того часу куди б я не ходив, я тільки думав про неї. І до цього часу так і залишилося”, – згадує знайомство Олександр Кирилович.

Про нього

Він – кадровий військовий. Будучи маленьким, пережив голодомор, а його юність припала на Другу світову. Восьмого травня 1945-го Олександра мали відправити на фронт, проте наступного дня по радіо оголосили перемогу СРСР. Тож юнак продовжив навчання в училищі, а через п’ять років молодого лейтенанта відправили у гарнізон в рідне місто Асі – Овруч. Вона ж у цей час тільки закінчувала школу…

Про неї

Вона не соромилася ніякої роботи: працювала і прачкою, і продавчинею в магазині. Однак, її сім’я жила дуже бідно. Мешкали у напівзруйнованому домі. Батько Асі з війни так і не вернувся. Тож матері довелося самій виховувати доньку та молодшого сина. Вона працювала контролеркою в офіцерському домі, де й познайомилося майбутнє подружжя.

Знайомство

В один із літніх вечорів, побачивши Асю, Олександр сказав своєму другові: “Це моя майбутня дружина”. Та й 17-літній напівсироті теж впав в око юнак в офіцерській формі.

“Він запросив мене на один танець і більше не відпускав. Потім провів додому. Ми трохи постояли…”, – згадує знайомство Ася Михайлівна, додаючи, що після того почалася їх історія. – Він до своєї часті ходив мімо нашого дому, то я його бачила вранці, ввечері і на обід іноді він приходив.”

Позустрічавшись рік, закохані вирішили одружитися. Проте мати Асі була проти цього шлюбу, позаяк вони – євреї, а Олександр – християнин.

Разом і всюди

Але релігія не стала на заваді коханню. Хлопець попросив руки Асі зі словами “мені без неї не жити”.

Весілля було скромним: не було білої сукні, не знімали фату, не одягали обручок.

“Ми були бідні. Як він (Олександр – ред.) прийшов свататися, моя мама сказала: “Я не маю нічого. Я не дам їй ні ложки, ні чашки. От, як вона стоїть, так її і береш”. А він сказав: “Ми по трошку наживемо самі”.

Ася Михайлівна та Олександр Кирилович Мельники(50-ті роки)

Деякий час молоде подружжя мешкало у домі матері Асі. Згодом Олександрові дали кімнату в офіцерському гуртожитку. А потім були гарнізони: Бердичів, Берлін, Ізяслав.

“Жили ми як усі люди. У 53-му народилася перша дочка, у 61-му – друга. Я з дітьми була, а він працював”, – розповідає пані Ася.

Старша донька Катерина, каже, що не пам’ятає жодної сварки батьків:

“Згадую, перед тим, як тато мав прийти на обід, обов’язково мала бути свіжо вимита підлога. Тато був лагідний і добрий, а мама – більш строга, вимогливіша. Бо з двох доньок намагалася виховати гарних жінок-господинь. І тому у нас був такий культ порядку у хаті.”

Релігія ніколи не ставала стіною у взаєминах Асі та Олександра: однаково святкували паску єврейську та християнську.

Пожружжя виховало разом дві доньки. Тішаться трьома онуками та трьома правнуками.

Ася Михайлівна та Олександр Кирилович Мельники

Проте, сімейне життя не було безхмарним. Сім років тому автомобільна аварія забрала життя одного онука, весілля якого мало відбутися через два місяці. Після цього Олександр почав різко втрачати зір.

“А зять не витримав цієї тяжесті, получив інфаркт. 66 років – це ще не кінець життя. Дуже шкода, але така доля нашої старшої дочки. Поховала сина молодого, поховала чоловіка молодого”, – згадує пан Олександр.

Івано-Франківськ

У 2001-му році дочка Катерина перевезла батьків до Івано-Франківська, оскільки Ася та Олександр залишилися самі, бо молодша донька переїхала до Росії.

І уже 20 років подружжя мешкає на вулиці Хоткевича. Обоє кажуть, що дуже сподобали собі місто.

“Так склалося, що раніше ми жили у маленьких містечках. А Івано-Франківськ – це для мене велике місто. Дивлюся, як він за ці 20 років розбудувався, розрісся. Коли бачу всюди порядок, то душа радується”, – каже пані Ася.

Кохаю, бо

“…бо мені здається, що вона була створена саме для мене. Я її називаю ніжно “моя Ляля”. І дотепер, якщо вона кудись вийде, я уже починаю ходити по кімнатах, шукаючи її. Як її немає хоч пів години, я до неї телефоную: де ти, як ти, чи з тобою все добре?”

“…бо він кохає мене. Він добрий до мене. Він захотів, щоб я стала його дружиною, коли у мене не було зовсім нічого. Він прийняв мене такою, яка я є. А ще ми все вирішуємо разом, тому й не сваримося.”

Ася та Олександр розповіли журналістам WestNews про свої секрети сімейного щастя.

“Якщо Ви відчуватимете душею, що це рідна для Вас людина, то Ви ніколи не образите її. Вам кохання підкаже, як правильно вчинити. Головне, слухати своє серце”, – радить пан Олександр.

“А якщо у сім’ї виникає якась побутова проблема: він хотів так, а ти хотіла так, то не треба постійно це згадувати. Сказала – і забула, і тут же посміхайся. Не треба тримати образу та накопичувати зло всередині”, – повчає пані Ася.

Не так багато сімей в Івано-Франківську та й загалом у Україні, котрим щастить разом дожити до Платинового весілля. Олексендр та Ася – приклад подружжя, у якому повага, розуміння, турбота стали засадами сімейного щастя.

Вони й досі, гуляючи, тримаються за руки. Він досі відсуває від столу для неї крісло.

Ася Михайлівна та Олександр Кирилович Мельники

Розмовляла Зоряна Хромей

Публікація “Вічне кохання”: історія подружжя з Франківська, яке прожило разом 70 років. ФОТО запозичена із ресурсу WestNews.

Як довго може жити кохання? Чи кажете Ви щодня своїм “половинкам”, що любите їх або ж згадуєте ці слова лише у День Валентина? Подружжя, про яке йтиме мова, за 70 років шлюбу досі дивляться одне на одного закохано. Тільки тепер їх любов переросла у взаємну повагу та вдячність. Спеціально напередодні Дня Закоханих WestNews розповідає зворушливу історію 94-річного Олександра та 88-річної Асі Мельників. Він – з Хмельниччини. Вона – з Житомирщини. Долею обставин останні 20 років вони проживають в Івано-Франківську. Але про все по порядку. Майбутні чоловік та дружина познайомилися у далекому 1950-му на танцях в офіцерському домі. 23-річний Олександр одразу сподобав собі юну Асю. Того вечора з першого погляду хлопець зрозумів, що уже не відпустить цю дівчину. “Я прийшов на […]

Публікація “Вічне кохання”: історія подружжя з Франківська, яке прожило разом 70 років. ФОТО запозичена із ресурсу WestNews.